Шевченківський район м. Львова. ДНЗ № 121
 
_


Сторінка психолога

 

 ПОРАДИ ПСИХОЛОГА

                                                Психологічні особливості дітей дошкільного віку.

                                                                                                                                                                   

Поради та рекомендації практичного психолога щодо взаємин батьків з дитиною у період її адаптації до дитячого садка
* У період адаптації Ваших дітей до нових умов дошкільного закладу будьте особливо уважними до поведінки, настрою, самопочуття своїх дітей. Дуже важливо вранці створювати атмосферу гарного настрою, бо це великою мірою зумовлює успіх протягом усього дня перебування в дитячому садочку: будіть дитину лагідним словом, м’яким дотиком руки до чола, з теплою посмішкою.
* Настроюйте дитину вдома так, що в садочку їй буде добре, там багато іграшок, хороших діток.
* Аж ніяк не слід залякувати дитину вдома садком. Це викличе страх перед ним і погіршить самопочуття дитини у час звикання до нього.
* Усвідомте, що Ваше власне хвилювання передається дитині підсвідомо. Щоб запобігти цьому, заздалегідь познайомтеся з вихователями та особливостями організації життя в групі.
* Приділяйте значну увагу навчанню дітей елементарних навичок самообслуговування: вчіть їх одягатися, роздягатися, акуратно їсти, користуватися носовичком, вмиватися.
* В перші дні відвідування садка залишайте дитину на 1 – 2 год. в групі, потім поступово збільшуйте час перебування на одну годину. Не запізнюйтеся – забирайте дитину вчасно. Обов’язково говоріть дитині, що мама завжди повертається за нею.
* Навчіться прощатися з дитиною швидко. Не затягуйте розставання, інакше малюк відчує Ваше занепокоєння, йому буде ще складніше заспокоїтися. Завжди цілуйте дитину в щічку, покладіть до кишеньки якусь пам’ятну річ, що нагадуватиме про Вас і про те, як сильно Ви його любите.
* Не віддавайте дитину в ДНЗ у розпалі кризи трьох років.
* Забезпечуйте сталий виховний вплив в сім’ї обох батьків, говоріть чітко дитині, що можна робити, і як це зробити, а що не можна робити, і чому. Тоді Ваша дитина буде розуміти, чого конкретно вимагають від неї батьки.
* Цікавтеся у вихователя Вашої дитини, як вона грається, спілкується з іншими дітьми.
*Повідомте обов’язково вихователів групи про звички та вподобання, про особливості здоров’я і поведінки Вашого малюка.
* Тримайте тісний зв’язок з персоналом групи, і будьте певні, що працівники зуміли прийняти і зрозуміти Вашу дитину, і по-материнськи дбають про неї.
* При важкому перебігу адаптаційного процесу у Вашої дитини звертайтеся на консультацію до дитячого психолога, дитячого педіатра.
Шановні батьки!
Не забувайте основні аксіоми виховання!
1. Якщо дитину постійно критикувати – вона вчиться ненавидіти.
2. Якщо дитину оточує ворожа обстановка – вона вчиться агресивності.
3. Якщо дитину постійно висміюють – вона стає замкнутою.
4. Якщо дитина зростає у докорах – у неї формується почуття провини.
5. Якщо дитину підбадьорюють – вона починає вірити в себе.
6. Якщо дитину хвалять – вона вчиться бути вдячною.
7. Якщо дитина зростає в чесності – вона вчиться бути справедливою.
8. Якщо дитина живе у безпеці – вона вчиться вірити людям.
9. Якщо дитину підтримують – вона вчиться цінувати себе.
10. Якщо дитина живе у розумінні та доброзичливості – вона вчиться знаходити любов у цьому світі.
Поради та рекомендації практичного психолога батькам щодо взаємин з гіперактивними дітьми
Гіперактивна дитина потребує постійної батьківської підтримки. Зробити гіперактивну дитину тихою і спокійною – неможливо, тому треба навчитися взаємодіяти і спілкуватися з нею.
- Пам’ятайте, що дитина не винна в тому, що вона гіперактивна. Особливості такої поведінки в кожному конкретному випадку зумовлені певними причинами: проблемами під час вагітності матері, ускладнення під час пологів, психосоціальні причини – стиль виховання в сім’ї.
- У дітей з проявами гіперактивності спостерігаються труднощі з концентрацією уваги і регуляцією поведінки, які спричинені порушеннями процесів гальмування і збудження в корі головного мозку.
- З гіперактивною дитиною спілкуйтесь спокійно, тактовно, з розумінням вислухайте її.
- Навчіться давати інструкції: вони повинні бути короткими, не більше 10 слів. В іншому разі дитина просто «виключиться» і просто не почує Вас.
- У взаєминах з дитиною не допускайте «вседозволеності», інакше дитина буде маніпулювати Вами. Чітко визначіть і обговоріть з дитиною що можна, а що не можна в поведінці дитини вдома і в дошкільному закладі.
- Не завищуйте вимог, особливо якщо дитина навчається в школі, щоб не було перевтоми, капризів і відмови від навчання взагалі.
- Заборон має бути не багато, але говоріть чітко, твердо. Бажано, щоб дитина знала, які «санкції» будуть зроблені батьками за порушення поведінки.
- Для підняття самооцінки, віри дитини в свої можливості – хваліть за її успіхи і досягнення, навіть самі незначні.
- У повсякденному спілкуванні з гіперактивними дітьми батьки повинні виключити різкі заперечення словами «ні» і «не можна», тому що такі діти є імпульсивними і зразу ж прореагують на заборону непослухом або вербальною агресією. В цьому випадку треба говорити з дитиною спокійно і стримано, бажано не говорити «ні», а дати можливість вибору для дитини.

Психологічна валіза для батьків - «Швидка допомога» при взаємодії батьків з гіперактивною дитиною       

 

                                                                                                                 

1. Переключіть увагу дитини від її капризів.
2. Запропонуйте в даний момент іншу діяльність. 
3. Поставте несподіване запитання.
4. Відреагуйте несподіваним для дитини способом, проявіть гумор, скопіюйте поведінку дитини.
5. Не забороняйте певні дії дитини в категоричній формі.
6. Не говоріть наказовим тоном, а просіть (але не підлещуйтесь).
7. Вислухайте те, що хоче сказати дитина (інакше вона не буде чути Вас).
8. Сфотографуйте дитину, або підведіть до дзеркала в той момент, коли вона капризує.
9. Залиште в кімнаті наодинці (якщо це безпечно для здоров’я дитини).
10. Не наполягайте на тому, щоб дитина просила вибачення.

11. Не читайте довгих нотацій (дитина їх не чує).


Поради психолога батькам: “Як підготувати дітей до школи”

                                                                                                                       

Психологічна готовність дитини до шкільного навчання полягає в тому, щоб до часу вступу до школи в неї склалися психологічні риси, властиві школярам, а в дошкільному віці виникають поки тільки задатки цього перетворення в учня: бажання вчитися, стати школярем, вміння керувати своєю поведінкою і своєю діяльністю, достатнім рівнем розумового розвитку і розвитку мови, наявність пізнавальних інтересів і, звичайно, знань і навичок, необхідних для шкільного навчання.

                 Що можна і чого не можна робити, готуючи дитину до школи?

                                                                                                                                                                       

Зовсім не слід:
v змінювати режим дня дитини: позбавляти її денного сну, довгих прогулянок, ігор;
v оцінювати все, що робить дитина так, як оцінюється діяльність учня;
v “проходити” з дитиною програму першого класу, насильно замінюючи гру навчанням.
Необхідно:
v прищепити дитині інтерес до пізнання довкілля, навчити спостерігати, думати, осмислювати побачене і почуте;
v Навчити її долати труднощі, планувати свої дії, цінувати час. Вчити дитину слухати і чути оточуючих, поважати чужу думку, розуміти, що власні бажання потрібно узгоджувати з бажаннями інших людей, прагнути реально оцінювати свої дії і досягнення.
Світогляд дитини, знання, які вона має про довкілля від найближчих його явищ і до подальших, які вона засвоїла, коли пощастило подорожувати з батьками, з ваших розповідей, бесід, домашніх занять, з книжок, від друзів тощо:
v що знає дитина про себе (прізвище, ім¢я, адресу), про свою родину (як звуть батьків, ким вони працюють, що роблять на роботі), про своє місто;
v що знає про явища природи (пори року, їх послідовність), місяці кожної пори року, їх послідовність, дні тижня, частини доби;
v що знає про дорослих людей: за віком, професіями, які бувають люди вдома і на роботі, серед людей, на вулиці – за своєю вихованістю-невихованістю; добротою, чуйністю-байдужістю; яких людей треба поважати, а яких боятися; звідки, на думку дитини, беруться порядні й непорядні люди;
v що знає дитина про сучасну техніку, транспорт. Перш, ніж почати читати, дитина повинна навчитися слухати, із яких звуків складаються слова, які вона промовляє. Вона має навчитися робити звуковий аналіз слів.
Правила, що допомагають батькам підготувати дитину до життя серед однолітків у школі
Відомий педагог і психолог Симон Соловейчик опублікував правила, що можуть допомогти батькам підготувати дитину до життя серед однокласників у школі. Батькам необхідно пояснити ці правила дитині та з їх допомогою готувати дитину до дорослого життя.
* Не віднімай чужого, але своє не віддавай.
* Попросили – дай, намагаються відняти – намагайся захиститися.
* Не бийся без причини.
* Кличуть грати – йди, не кличуть – запитай дозволу грати разом, це не соромно.
* Грай чесно, не підводь своїх товаришів.
* Не дражни нікого, не канюч, не випрошуй нічого. Два рази ні в кого нічого не проси.
* Через бали не плач, будь гордим, з учителем через бали не сперечайся і на вчителя за це не ображайся. Намагайся все робити вчасно і думай про добрі результати, вони обов’язково в тебе будуть.
* Не ябедничай і не наговорюй ні на кого.
* Намагайся бути акуратним.
* Частіше говори: “Давай дружити”, “Давай грати”, “Давай разом підемо додому”.
* Пам’ятай! Ти не кращий від усіх, ти не гірший від усіх! Ти – неповторний для самого себе, батьків, вчителів, друзів!
Дуже добре, якщо батьки помістять правила в кімнаті чи над робочим столом своєї дитини. Бажано наприкінці тижня звернути увагу дитини на те, які правила їй вдається виконувати, а які – ні. Можна спробувати придумати разом з дитиною свої правила.

 

                                                                        ЩО СЛІД ЗНАТИ БАТЬКАМ?

 

                                                                                                                             

Соска шкідлива, якщо маля ссе її довго й часто. По-перше, у нього формується високе (готичне) піднебіння, яке впливає на формування правильної вимови звуків. По-друге, соска заважає мовленнєвому спілкуванню. Замість вимови слів дитина спілкується за допомогою жестів і пантоміміки.
Артикуляційна гімнастика — це гімнастика для губ, язика, нижньої щелепи. Навчіть малюка перед дзеркалом відкривати й закривати рота, піднімати язика вгору, робити його широким і вузьким, утримувати у правильному положенні.
Швидке мовлення — неприпустиме в розмові з дитиною. Говоріть зрозуміло, чітко, правильно, використовуючи як «дитячі», так і «дорослі» слова (це машина — бі-бі, а ось собака — гав-гав). Не дозволяйте маляті говорити швидко. Завжди розповідайте про те, що бачите. Пам'ятайте: якщо для вас усе навколишнє знайоме і звичне, то маляті з усім, що нас оточує, потрібно познайомитися. Пояснюйте йому, що дерево росте, а квітка цвіте, навіщо на ній бджола. Від вас залежить, як розвиватиметься ваш малюк.
Головні складові гарного мовлення: правильність, чіткість, виразність, помірні темп і гучність, багатство словникового запасу й інтонаційна виразність. Таким має бути ваше мовлення.
Дихальна гімнастика важлива у становленні мовлення. Щоб виробити правильний повітряний струмінь, необхідний для вимови багатьох звуків, навчіть дитину дути тонким
струменем на легкі іграшки, кульки, кораблики на воді (щоки надувати не можна!).
Якщо дитині виповнилося 3 роки, вона обов'язково повинна вміти говорити фразами. Відсутність фразового мовлення свідчить про затримку мовленнєвого розвитку, а відсутність слів у 3 роки — про грубі порушення загального розвитку.
Жести доповнюють наше мовлення. Але якщо малюк замість слів користується жестами, не намагайтеся розуміти його мовлення без слів. Зробіть вигляд, що не розумієте, чого він хоче. Спонукайте його просити. Що довше ви будете розуміти жестову мову дитини, то довше вона мовчатиме. В один рік і сім-вісім місяців настає так званий мовленнєвий стрибок — дитина починає вживати багато нових слів, які раніше тільки чула та накопичувала у пасивному словнику.
«Золота середина»— ось до чого слід прагнути, розвиваючи малюка.
Пильніше придивляйтеся до малюка — чи відрізняється він від однолітків? Але пам'ятайте — кожна дитина індивідуальна. Не перевантажуйте малюків інформацією, не прискорюйте їх розвиток. Поки дитина не засвоїла рідної мови, іноземні мови вивчати не слід!
Ілюстрації в дитячих книжках, відповідні до віку дитини, — прекрасний посібник для розвитку мовлення. Розглядайте з малюками ілюстрації, говоріть про те, що зображено на них; нехай маля відповідає на запитання: де? хто? коли? що робить? тощо.
Фольклор— найкращий мовленнєвий матеріал, накопичений народом століттями. Потішки, приказки, скоромовки, вірші, пісеньки розвивають мовлення дітей та із задоволенням ними сприймаються.
Ліворукість — не відхилення, а індивідуальна особливість людини, і переучувати її не можна . Це може спричинити неврози і заїкуватість.
Але якщо дитина вправно користується обома руками або ще не звикла до переваги якоїсь однієї, слід нагадувати і привчати її працювати правою!
Дрібна моторика — так, як правило, називають рухи кистей і пальців рук. Що краще розвинені пальчики, то краще розвинене мовлення. Тому прагніть розвивати м'язи руки дитини. Нехай спочатку це буде масаж пальчиків, такі ігри як «Сорока, ворона», потім ігри з дрібними предметами під вашим контролем: шнурування, ліплення, застібання ґудзиків тощо.
Не можна займатися з дитиною, якщо вона схвильована або хвора, або якщо у вас поганий настрій. Тільки позитивні емоції забезпечують високу ефективність заняття.
Критерії оцінки мовлення дитини. Наприклад, норми звуковимови:
• 3—4 роки — [с], [сь], [з], [зь], [ц] уже мають правильно вимовлятися;
• 4—5 років — [ш], [ж], [ч], [щ], [г], [к], [х];
• 5—6 років — [ль], [к], [і], [р], [рь].
Загальне недорозвинення мови (ЗНМ) часто зустрічається втих дітей, які заговорили пізно: слова — після 2 років, фрази — після 3. Можна говорити про ЗНМ, коли в дитини недорозвинені всі компоненти мовлення:
• порушена звуковимова;
• обмежений словниковий запас;
• погано розвинений фонематичний слух;
• порушений граматичний лад мови.
Тільки комплексний вплив фахівців (логопед, лікар, вихователі, батьки) допоможе якісно поліпшити або виправити складні мовленнєві порушення. Розумовий розвиток невіддільний від мовленнєвого, тому, займаючись із дитиною, дорослий має розвивати в неї всі психічні процеси: мислення, уяву, пам'ять, сприйняття.

 

 

 

     Визначення обдарованості дитини

 

Скористайтеся тестом, що визначає обдарованість і спрямованість дитини до певної сфери діяльності. Тест найбільше підходить для дітей віком від 4,5 до 7 років.

На пропоновані запитання можливі два варіанти відповідей: «так» – 1 очко; «ні» – 0 очок). За сумою очок визначається результат тестування (див. шкалу результатів).

1.    Чи трапляється дитині знаходити незвичайне застосування якогось предмета?

2.    Чи змінює вона свої схильності?

3.    Чи полюбляє малювати уявлювані предмети?

4.    Чи полюбляє малювати абстрактні картинки?

5.    Чи полюбляє фантастичні історії?

6.    Чи складає розповіді або історії?

7.    Чи полюбляє вирізати вигадливі фігури з паперу?

8.    Чи зробила коли-небудь те, чого не знала, або те, чого не існує?

9.    Чи виникає в неї бажання щось переробити на свій смак?

10.    Чи боїться темряви?

11.    Чи винайшла коли-небудь нове слово?

12.    Чи вважала це слово зрозумілим без пояснень?

13.    Чи пробувала переставляти меблі на власний розсуд?

14.    Чи був удалим її задум?

15.    Чи використовувала коли-небудь річ не за її призначенням?

16.    Чи могла ваша дитина, коли була зовсім маленькою, відгадувати призначення різних предметів?

17.    Під час вибору одягу віддає перевагу не вашому, а своєму смаку?

18.    Чи є в неї власний світ, недоступний оточуючим?

19.    Чи шукає пояснення тому, чого ще не розуміє?

20.    Чи часто просить пояснити навколишні явища?

21.    Чи полюбляє читати книжки без ілюстрацій?

22.    Чи зображує власні ігри або розваги?

23.    Чи пам'ятає та розповідає про власні сни або пережиті враження?

Шкала результатів

 

Від 20 до 23 очок – дитина дуже кмітлива, здатна мати власну точку зору щодо навколишнього, варто допомагати їй у цьому.

Від 15 до 19 очок – дитина не завжди виявляє свої здібності, вона спритна і кмітлива, лише коли чимось зацікавлена.

Від 9 до 14 очок – значна кмітливість, достатня для багатьох галузей знань, де необов'язковим є власний погляд на речі. Однак для занять творчою діяльністю багато чого бракує.

Від 4 до 8 очок – ваша дитина виявляє творче мислення лише в разі досягнення важливої для неї мети, вона більшою мірою схильна до практичної діяльності.

Менш ніж 4 очки – дитині бракує винахідливості, і вона може досягти успіху як гарний виконавець, навіть у складних професіях.

 

Шановні батьки, пишайтеся тим, що Ваша дититина обдарована!!!

     

   

                              Батьківські страхи перед школою


Страх перший. 
Нам не читається.

Поки діти натхненно готували «пасочки» з піску, я вбирала в себе інформацію від мам і бабусь «зі стажем», чиї старші діти й онуки вже відвідували школу, про те, що до першого класу потрібно готувати дітей ледве чи не з пелюшок. Інакше підвищується імовірність не пройти підготовлених тестів і (просто, жах!) потрапити в клас «в», а ще гірше — у «д» (дотепер у багатьох школах клас «а»— розвивальний, підвищеного рівня навчання — для сильних дітей, клас «б» — для тих, хто слабший, і так далі)

Щоб «вхопити удачу за хвіст» у вигляді букви «а», дитина-першокласник має під час вступу до школи насамперед продемонструвати віртуозне читання.

Я стежила за життєрадісними дітьми, які гралися, 1 подумки «приміряла» до них домашні заняття зі шкільних премудростей. Ні, грати, ліпити, будувати, майструвати, малювати — це «їх розмір», читати І писати, мабуть, ще зарано.

Але час минав, і нарешті, під тиском «досвідчених» мам я здалася — купила своїм улюбленцям першу барвисту абетку, яка у моїх уявленнях мала стати «світлом наприкінці тунелю», поклавши широку і ясну дорогу в шкільний світ.

Мені вже малювалися зворушливі картинки: як мої шибеники тикають пальчиками в книжку і жваво «відстрілюють» слова. Але ось тут я й отримала невдачу. Діти із цікавістю розглядали цікаві малюнки, із задоволенням слухали віршики, але ніяк не хотіли запам'ятовувати літери, їм вони були не цікаві, і зважаючи на все, не дуже й потрібні в цей період дорослішання. Набагато цікавішими здавалися деталі старого радіоприймача або внутрішнє наповнення ляльки, яка розмовляє.

Коли й з життєрадісним виразом обличчя пропонувала дітям «почитати», у їх очах з'являлася нудьга. Але відмовити наполегливій мамі вони не наважувалися і, приречено всідаючись з боків, слухняно по­вторювали за мною: «а», «б», «в». Щоправда, за п'ять хвилин спокійні учні вже просили розповісти про те, чого цей намальований слон такого синього кольору чи тягли на двір перевірити «скарб», який вчора був урочисто заритий під деревом. Мені б заспокоїтися і відкласти заняття до кращих часів, але в голові про­низливо звучало: «А ось Марійка Петрова вже всі літери знає і навіть вміє складати їх у склади, а їй ледь два з половиною роки, а ось Дмитрик Іванов у свої три рочки взагалі читає швидко й чітко». Та й у дитячому садку вихователі не раз докоряли нам за те, що діти дотепер не читають (слід сказати, що на ту пору їх «похилий» для читання вік становив чотири роки).

Як і всі заклопотані найкращим майбутнім своїх дітей батьки, ми завзято просувалися до окресленої мети: закуповували пачки карток з літерами, ігор та інших посібників. Але діти і тут виявляли всю несвідомість: уважно розглянувши новинки, відразу втрачали до них будь-який інтерес. Не допомагали ні ігри, ні розвішені тут і там літери, і навіть недільна освітня «Вулиця Сезам» виявилася безпомічною. Ну не читалося їм і все! Годі й казати, ми з чоловіком були просто в розпачі, з усіх сил намагалися форсувати процес, не розуміючи, що підганяючи і підштовхуючи дітей до книжок, лише відбивали в них будь-яке бажання навчитися читати.

Проблема розв'язалася сама собою. Перед тим, як іти до школи, ми гостювали в бабусі. До приїзду онуків вона нашила з шматочків тканини різних ляльок і тваринок і кілька днів гралася з майбутніми першокласниками «у школу». Діти з учнів перетворилися у вчителів, це здалося їм настільки цікавим, що незабаром букви самі складалися в склади, а склади в слова.

Отже, діти навчилися читати, а ми — засвоїли трохи «уроків для батьків».

1. З навчанням дітей читання не можна поспішати. Навчання читання і письма — дуже складний процес, і для того, щоб дитина справді на вчилася читати, а не вгадувати букви, потрібна зрілість мозку дитини, гарний розвиток механізмів зорової диференціації.

2.     Не можна порівнювати дитину з іншими, пам'ятаючи про те, що всі діти різні.

3.     Не можна малюка примушувати вчитися читати: у цьому випадку процес навчання перетворюється в дресирування,  механічне заучування,  а значить — у мордування  і  для дитини,  і  для  дорослого. Примушуючи читанню, не формується відчуття, сприйняття, уява. Замість цього потрібно створити такі умови, щоб малюк сам захотів узяти книжку в руки і зрозуміти, що ж то за такі чорні значки. Дитині має подобатися розучувати літери і звуки.

4.     Перш ніж посадити свого малюка за абетку, непогано б самим освоїти методику викладання читання:    прочитати    спеціальну    навчально-методичну    літературу,    порадитися    з    фахівцями «дошкільниками», навчитися різноманітних ігрових прийомів і вже на основі здобутих знань будувати домашні заняття так, щоб вони були цікаві і пізнавальні для дитини. Лише в цьому випадку педагогічні зусилля батьків будуть ефективними.

5.     Навчання читання і письма має бути одночасним. Інакше не позаздриш учителю початкових класів, якому доведеться переучувати дитину, А переучити, як відомо, завжди складніше, ніж навчити.

6.   Школа не має права вимагати, щоб під час вступу до першого класу дитина уже вміла читати і писати друкованими літерами. Безперечно, це полегшує життя вчителю, але не учню. Готувати дітей до школи, безумовно, варто. Але готовність до школи — це не уміння читати і писати, а фізична, фізіологічна і психологічна готовність, розвиток мовлення, моторики, зорового сприйняття дитини, формування механізмів організації діяльності, тобто готовність включитися в процес навчання і здатність витримати його навантаження.

Варто пам'ятати і про те, що надмірно інтенсивна підготовка дитини створює нові проблеми: у малюків з'являється тривога, зниження мотивації, небажання вчитися, страх перед труднощами і можливими невдачами в школі.

 

Страх другий.

Чи не спізнимося в перший клас?

Як тут не турбуватися, якщо тільки й чуєш, що хтось з сусідів чи знайомих уже віддав свого шес­тирічного малюка до школи? Як не замислитися: а може, І нам час, чи не спізнюємося ми «в учні»?

Наслухавшись про негативні наслідки навчання дітей із шести років, ми вирішили до цього питання підійти консервативно: наслідувати традиції, перевірені десятиліттями, і відпустити дітей до школи у сім років.

Щоб не виникало сумнівів «чи не рано (не пізно) нам до школи», перш ніж прийняти рішення, слід оцінити готовність дитини до школи. Комусь настав час приступати до занять вже в 6,5 року, а комусь краще почекати і до 8-ми.

Потрібно, щоб школа залучала малюка своєю головною діяльністю — навчанням, щоб його цікавила не зовнішня атрибутика шкільного життя і не приваблива перспектива зміни обстановки, а можливість чогось навчитися.

 

Страх третій.

 Вибір шкоди і програми навчання

«Все краще — дітям» — це девіз переважної більшості батьків. Кращою має бути і школа, і навчальна програма. Тим паче, що наразі вибирати є що. Школи муніципальні і приватні, гімназії і ліцеї, з поглиб­леним вивченням іноземної мови, гуманітарні, з юридичною й економічною спеціалізацією, фізико-математичні, художньо-естетичні, школи при вузах — як розпізнати в цій довгій низці той освітній за­клад, який потрібний саме нашій дитині, школу, де вона здобуде якісну освіту, причому відповідно до своїх нахилів?

Звичайно, непогано було б віддати малюка до спеціалізованої школи, але вона розташована в іншому кінці міста, і півтори години щодня доведеться витрачати на дорогу; а «звичайна» школа — поруч, у сусідньому подвір'ї, та й із розповідей учнів і батьків колектив учителів там висококваліфікований, і тради­ції чудові. Є над чим замислитися і зважити всі «за» та «проти». Може, не мучити першокласника довгими поїздками в транспорті, після яких він буде приїжджати додому стомленим, а краще оплатити додаткові уроки з репетитором з тієї спеціалізації, яка так конче потрібна?

За перші п'ять років навчання в зв'язку з переїздами з міста в місто ми встигли змінити чотири школи. І тепер, з огляду на свій досвід, твердо впевнені в тому, що:

•     краща школа — це та школа, де дітей не ділять на «сильних» і «відсталих», де не «вбивають» знання, а вчать думати;

•     краща програма — та, яка не відбиває в дитини бажання вчитися і не підриває її дорогоцінне здоров'я;

• якщо школа висуває такі вимоги, з якими, на думку батьків дитині не справитися, не варто йти до цієї школи.

Помилилися ми з вибором ми тільки раз, коли в передостанній школі нас прийняли в клас «а», попередивши що там проходить експеримент із загальновідомої програми. Ми не злякалися, що книжки, зошити і неймовірну кількість різних посібників нам доведеться закуповувати за свої кошти кожної чверті, чомусь не спало на думку, що програма припускає багато додаткових уроків, не порівняли велике навантаження фізичні можливості своїх дітей.

Які ж наслідки? Програму діти «тягнули», вчилися на «4» і «5», незважаючи на те, що їх навчальний «робочий» день, за нашими підрахунками, тривав десять-одинадцять годин (шість-сім годин у школі плюс чотири-п'ять годин для підготовки домашніх завдань). А домашні завдання були щедрими і численними, як і сльози дітвори від стомлення. Бракувало часу на ігри; прогулянки скоротилися до мінімуму. У канікули вони «відсипалися», а в школу йшли зі сльозами. І «заслужену» школу довелося змінити на «звичайну» — ту, де не «сортують» і не «відбраковують» дітей і не роблять виснажливих навчальних експериментів над школярами. Ми вельми раді тому, що в наших дітей з'явився час на секції і гуртки, на ігри і прогулянки здрузями і на домашні вечірні «посиденьки».

Щоб ми постаралися зробити тепер, якби нам довелося знову обирати школу:

1.     Отримати якомога більше інформації про:

•         педагогічний колектив;

•         типи і види реалізованих освітніх програм І їх наступність;

•         уклад шкільного життя, режим занять, тижневе навантаження учнів;

•         особливості медичного обслуговування, харчування, відповідність школи до вимог техніки безпеки і санітарних норм;

•         технічне! методичне оснащення навчальних класів;

•         традиції школи, її випускників;

•         додаткові освітні послуги;

•         ставлення до дітей;

•         стягнення з батьків оплати;

•  медичні  протипоказання до занять інтенсивною інтелектуальною працею за програмним матеріалом підвищеного рівня складності тощо.

2. Пройтися коридорами і послухати, як спілкуються вчителі з дітьми, не пошкодувати часу, щоб зсередини побачити життя навчального закладу.

Ймовірно, майбутнім батькам першокласників була б корисною і така інформація:

• переважне  право  запису  до  школи   мають  діти,   які  мешкають  у  будинках,   розташованих безпосередньо близько від навчального закладу;

• адміністрація школи у жодному разі не має права вимагати у батьків грошей — допомога школі може бути тільки «на добровільній основі, через піклувальні ради і винятково в безготівковій формі»;

• у   школах   категорично   заборонені   співбесіди   з   майбутніми   першокласниками   під   час зараховування у формі іспиту, тесту або контрольних. Власне співбесіда з кожною дитиною можлива лише в присутності батьків і на теми, добре відомі майбутньому першокласнику. Сучасне законодавство вимагає, щоб усіх дітей набирали до школи незалежно від рівня знань — школа зобов'язана навчити їх усього.

 

Страх четвертий.

 Вибір учителя

В усіх школах є вчителі, до класів яких прагнуть віддати своїх першокласників батьки. Про них із трепетом кажуть: сильний, вимогливий педагог.

Про такого вчителя мріяли і ми. Але піддавалося сумнівам те, чи зможемо ми знайти не лише досвідченого фахівця, але до того ж педагога, який любить дітей, такого, якому ми з легким серцем довірили б своїх дітей? А якщо він кричатиме, буде нервовим, занадто суворим, або навпаки, надмірно «м'яким», не здатним привчити дітей до дисципліни і самостійності?

Наш страх розвіявся після зустрічі вчителів початкових класів з батьками майбутніх першокласників. Нам дали можливість поспілкуватися з кожним педагогом, дізнатися у батьків колишніх третьокласників про їх стиль роботи, манеру спілкування з учнями.

Першого вчителя ми обрали самі, дотепер листуємося і згадуємо про дні, які провели у класі Олени Михайлівни Петрівської із вдячністю, як і про її слова: «Ваші діти — чудові. Не сваріть, не підганяйте — вони щойно починають вчитися, все для них уперше. Дітям буде дуже важко — допомагайте, не шкодуючи свого часу. І головне — ставтеся до їх нелегкої шкільної праці з повагою і розумінням».

Недаремно кажуть: «Обираючи дитині першого вчителя, ти начебто обираєш їй долю». Це вислів правильний хоча б тому, що в цьому віці вчитель часто у дитини на першому місці, і для неї дуже важлива його турбота й увага.

Першокласник має довіряти своєму вчителю. Лише в цьому випадку він почувається у безпеці і упевнений у своїх силах, з радістю спілкується з однолітками і дорослими й вчиться з цікавістю.

Рецепт проти цього страху може бути лише один: обираємо дитині не школу, а вчителя.

 

Страх п'ятий.

Адаптація до шкільного життя

Ми пригадували, як важко відбувалася в нас адаптація в дитячому садку, і зі страхом гадали, що попереду має бути ще складніший період звикання, тепер вже до шкільного життя, адже це дуже відповідальний і водночас хворобливий етап у житті маленької людини. Чи зможе малюк влитися в колектив, чи справиться з новими для нього обов'язками, чи звикне до нового режиму дня, до нових навантажень?

Тепер, коли складний етап адаптації далеко, ми розуміємо, що:

1. Не можна налаштовуватися на ще не наявні проблеми, передаючи свої страхи перед школою дитині. Але наразі не можна недооцінювати складність періоду адаптації до нових умов. Процес звикання може займати багато часу, аж на півроку, залежно від індивідуальних особливостей школяра, і щоб він був успішним,   потрібні три складові: жорсткий режим дня, достатня рухова активність і спокійна, доброзичлива обстановка в сім'ї.

2.    Не можна шкодувати на дитину своєї уваги. У будь-якому можливому випадку більше часу проводьте разом: гуляйте, готуйте вечерю, обговорюйте події дня, разом робіть складні завдання тощо. Яка б ситуація не виникла в школі, дитина має бути впевнена, що ми — її союзники, прихильники, захисники і помічники, і вбудь-якому разі готові зрозуміти, підтримати, допомогти.

 

Страх шостий.

Хто буде піклуватися?

Він ще такий маленький, наш першокласник. Хто відведе його вранці за руку на заняття, допоможе переодягтися, підбадьорить ласкавим словом? Хто зустріне після уроків, приведе додому, нагодує обідом? Хто розпитає про події навчального дня? Хто буде поруч, готовий будь-якої хвилини прийти на допомогу, коли він готуватиме домашнє завдання?

Якщо у вас є родичі і близькі, готові взяти на себе тягар турбот про маленького школяра, — ці страхи не для вас. Але як бути тим, хто має розраховувати лише на свої сили?

1. Перенести свою відпустку на вересень, щоб у найскладніший період адаптації до школи бути поруч з дитиною. За цей час малюк освоїть найзручніший і безпечніший маршрут від домівки до школи; якщо цього не сталося дотепер — навчиться відчиняти вхідні двері, розігрівати собі обід, звикне до нового режиму дня і режиму підготовки домашнього завдання тощо. Якщо дати дитині все це робити самій під контролем дорослих, незабаром вона відчує себе цілком самостійною.

Крім того, наш першокласник має знати правила безпеки: до кого він може звернутися чи за­телефонувати, якщо виникла екстрена ситуація; не заходити в ліфт, не відчиняти дверей незнайомим людям, користуватися побутовими приладами тощо.

З.Якщо відпустку взяти не вдалося. І до того ж у школі немає групи подовженого дня (або ви не хочете, щоб дитина проводила там час після уроків), не потрібно впадати у відчай. Напевно, у вашому будинку знайдуться люди похилого віку, які за невелику плату погодяться піклуватися про дитину, хоча б зу­стрічаючи її-зі школи і проводжаючи додому. А можливо, у вашому класі є батьки, які стикнулися з подібною проблемою, і можна буде з ними домовитися чергувати?

 

Страх сьомий.

 Що буде зі здоров'ям?

За спостереженнями медиків, унаслідок труднощів у період звикання, перенапруги організму, до кінця першої чверті багато першокласників скаржаться на втому, нездужання, головні болі, нервову напругу, порушення сну. Деякі стають плаксивими, примхливими, агресивними. Якщо до того ж у дитини в дошкільний період були виявлені хронічні захворювання, усе це може призвести до втрати працездатності, швидкої втомлюваності і до відставання в навчальній програмі. Що ми засвоїли для себе

1. У період адаптації слід бути з дитиною особливо дбайливими. Постаратися знизити психологічне навантаження. Жодних брутальних слів, докорів, невдоволення результатами — ми ж не хочемо підірвати впевненість дитини у своїх силах, тим паче не прагнемо того, щоб малюк виріс із синдромом невдахи. Ласкаве слово, похвала, чуйність, увага — краща підтримка маленького учня, що дасть змогу зберегти його здоров'я.

2.      Необхідно упорядкувати режим дня.   Нічний сон має бути тривалим —не менше 10-ти годин, денний сон — обов'язковим — до 1,5 год.

3.  Домашні уроки не мають затягуватися на години і виконуватися «за один присід». Бажані 10—15 хвилинні перерви для відпочинку після виконання кожного уроку. Якщо ми вирішили контролювати виконання домашнього завдання, саджаючи дитину за уроки після свого приходу з роботи, то потрібно бути готовими до того, що гарних результатів це не матиме. Як правило, після 19 годин працездатність дитини знижується, вона стає неуважною і розсіяною. Краще, якщо наш школярик усе-таки буде готувати уроки самостійно, залишаючи на вечір тільки найскладніші завдання, з якими не зміг справитися.

4. Якщо дитина фізично ослаблена і має проблеми зі здоров'ям, імовірно, з додатковим навчанням у музичній чи художній школі варто почекати. З іншого боку, помірні заняття плаванням, гімнастикою, бігом, зимовими видами спорту на першому році навчання допоможуть зміцнити здоров'я і (як знати?), можливо, зацікавлять дитину й надалі удосконалювати свою фізичну форму.

5.     Не можна забувати про повно цінне збалансоване харчування.

Не можна відпускати школяра на уроки без сніданку, навіть якщо він категорично відмовляється від їжі вранці, Нехай хоча б вип'є склянку соку чи з'їсть яблуко.

6.      Прогулянки, фізичні вправи, ігри на свіжому повітрі обов'язкові. Такий активний відпочинок матиме набагато більше користі, ніж лежання перед телевізором.

7.      Варто уважно ставитися до скарг дитини на нездужання, втому, головний біль, безсоння тощо. Як правило, це об'єктивні показники того, що дитина випробує труднощі у школі.

 

Страх восьмий.

 Чи буде час «на дитинство»?

Хоча ми й говоримо нашим першокласникам «ти вже дорослий», не можна забувати про те, що насправді вони є і довго ще будуть дітьми, що живуть у світі ігор і дитячих фантазій. Якщо відібрати у маленьких учнів час на гру для додаткових занять, щоб краще вчилися, не дозволяти гратися улюбленими іграшками, спілкуватися з приятелями, і незабаром побачите, що результати стали від того ще гірші. Дитина має гратися, у неї має бути свій вільний час на спілкування і з друзями, і з іграшками. У цьому і полягає збереження дитинства: що більше діти граються, то успішніше вчаться в школі.

Чи залишиться у першокласника час на дитячі ігри, відвідування цікавого гуртка чи спортивної секції, поїздки в гості до улюблених бабусь та дідусів, залежить лише від нас — від того, як ми правильно організуємо його день, наскільки уважними будемо до його теперішніми інтересів.

Батьківські страхи за шкільну долю дитини багато в чому виправдані. Адже від нашого, батьківського вибору школи і першого вчителя, залежатиме — чи перетвориться процес навчання в обтяжливу ка­торжну працю, чи наповнить дні маленького школяра новими цікавими відкриттями. Можна щороку шукати і найкращу школу, і найкращих учителів. Набагато складніше самим знайти час для своєї дитини.

Переступаючи поріг, за яким чекає новий, поки що чужий шкільний світ, малюк має бути впевненим: він не буде з ним один на один. Його люблять, йому готові допомогти, його готові підтримати в будь-якій ситуації.

Боятися немає чого — ми усе переборемо, у нас усе вийде, адже ми разом.

 

 

Готуємо дітей до школи

життєдіяльність дітей у дошкільному закладі вихователь має повсякчас турбуватися про створення оптимальних умов для повноцінного особистісного розвитку вихованця. Особлива відповідальність полягає на вихователів старших груп з підготовки дітей до школи. В своїй роботі я дотримуюсь вимог Програми розвитку дітей старшого дошкільного віку «Впевнений старт» та Базової програми розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі».

  Вихователь повинен прийняти кожну дитину такою, яка вона є.

Адже це від нас, вихователів дітей дошкільного віку, залежить з яким багажем знань дитина піде до школи.

 Тому у своїй роботі я використовую особистісні форми спілкування з дітьми під час організації освітньої діяльності. Надаю перевагу індивідуальним та груповим формам організації пізнавальної діяльності, це дозволяє бачити розвиток кожної дитини, активізує його.

 Працюючи над підготовкою дітей старшої групи до школи, приходиться не мало зусиль прикладати не тільки під час проведення занять з мовленнєвого розвитку, грамоти, підготовки руки до письма, пізнавального розвитку, але й у повсякденному житті, використовуючи логіко-математичні вправи, вправи з розвитку мовлення, знайомство з буквами.

Вся робота проходить в ігровій формі, наприклад в сюжетно-рольовій грі «Кореспондент» діти вчаться правильно будувати речення, дотримуючись певного порядку слів, послідовно і логічно відповідати на запитання, будувати розповідь, висловлювати свою думку. Така гра сприяє розвитку комунікативності дітей.

 В сюжетно-рольовій грі «Дитячий садок» діти наслідують дії вихователя, та більш розвинені діти допомагають слабшим запам’ятати букви та цифри, вчать рахувати та правильно держати ручку при письмі.

 Сюжетно-рольова гра «Крамниця» вчить дітей рахувати, складати та вирішувати задачі з двома складовими, групувати предмети за призначенням і їх властивостями.

 Словесні дидактичні ігри використовую під час ранкового прийому дітей, прогулянці та в другій половині дня. Це такі ігри:

  •  «Дні тижня»
  •  «Яку цифру пропустив»
  • «Закінчи слово»
  • «Ланцюжок слів»
  • «Знайди рифму».

 В вільний час вчу дітей грати в настільні ігри такі, як:

 - «Асоціації» - підбір картинок за заданою темою;

 - «Геометричне лото», «Цифрове лото», Доміно, Лото, ігри на теми "Хто тут живе?", "Що тут росте?", "Що їде, літає або плаває?" - навчать малюка класифікувати місця проживання тварин і рослин, виділяти транспортні засоби.

 Ігри для дітей є складним, багатофункціональним і пізнавальним процесом, а не просто розвагою або веселим проведення часу. Завдяки іграм у дитини виробляються нові форми реагування і поведінки, він адаптується до навколишнього світу, а також розвивається, вчиться і дорослішає.

 Для розширення знань з логіко-математичного розвитку, мною ведеться робота гуртка з дітьми більш розвинутими здібностями до математики, які швидко засвоюють матеріал. Гурток «Маленькі інтелектуали» навчає дітей розв`язувати ребуси, кросворди, грати в шашки та шахи та інші ігри. Діти займаються з захопленням, їх поки восьмеро, але є надія що до кінця року гурток збільшиться.

 Мною проводиться психологічне обстеження мислення дітей, щоб виявити їх здібності за таким планом:

 Вправа №1 Порівняння предметів по пам’яті.

 Вправа №2 Закінчування слів, розпочате вихователем.

 Вправа №3 Вилучення зайвого.

 Вправа №4 Послідовність явищ.

 Вправа №5 Розвиток кмітливості.

 Вправа №6 Послідовність картинок.

 Вправа №7 Діяти за схемою.

 Вправа №8 Знаходити своє рішення.

 Вправа №9 Робити висновки, аналізувати.

 Вправа №10 Вміти рахувати в межах «10» та називати цифри.

 Після проведення дослідження наглядно-образного мислення дітей старшого дошкільного віку було отримано наступні результати , що 70% отримали високі результати, 30% дітей показали середній рівень. проведення цих досліджень допомагає мені готувати дітей до школи, та надавати батькам рекомендації та методичні поради в якому напрямку вести роботу з їх дітьми.

 Моя практика показала, що батьки, які використовують сучасні методики раннього розвитку малюка, намагаються раніше навчити читати своє чадо, яке і сидіти ще толком не навчилося, думаючи, що їх дитина виросте розумним і тямущим.

Однак доведено, що мова, пам'ять, здатність концентруватися, увага, спостережливість і мислення розвиваються саме в іграх. Тому робота з батьками не обмежується лише одними батьківськими зборами, проводжу індивідуальні бесіди, консультації, зустрічі за круглим столом, анкетування де надаю необхідні поради, рекомендації батькам з підготовки дітей до школи.

 Надаю приклад проведення анкетування батьків дітей старшої групи.

 Анкета для батьків

 1. Чи знаєте ви, чим цікавиться ваша дитина?

 2. Чи уважно ви ставитесь до інтересів вашої дитини?

 3. Чи вірите ви в свою дитину?

 4. Чи звертається до вас дитина зі своїми труднощами і як ви реагуєте?

 5. Чи спонукаєте ви свою дитину до розв’язання проблемних завдань та ситуацій?

 6. Чи сварите ви свою дитину за допущені нею помилки?

 7. Чи допомагаєте ви виходити дитині з критичних ситуацій?

 8. Чи надаєте ви дитині можливість самостійно приймати рішення, вибирати?

 9. Чи сварите ви дитину за безлад у кімнаті, або на столі, якщо це пов’язано з творчим

заняттям, з проявом дитячої допитливості, інтересу?

 10. Чи терпимі ви до дивацтв вашої дитини?

 Співпраця заради дітей дозволяє нам добиватися чудових результатів.

Я вважаю, що використання ігрових ситуацій, сюжетних моментів під час провндення занять концентрує увагу дітей, зацікавленість, бажання допомагти тому, чи іншому герою. Наприкінці заняття вважаю за доцільне не лише похвалити дітей, а й нагородити невеликими призами (сонечко, квіточка, різні звірятка з паперу та ін.), відмітити найактивніших дітей, це стане стимулом для активної роботи дітей групи.


1
2
3
4